До Донецька повертаються люди, щоб продати квартири

Незважаючи на численні труднощі, донеччани не залишають спроб прорватися до міста, яке довгий час вважали своїм. Одні вірили у деокупацію регіону та чекали, коли можна буде повернутися до Донецька. Інші періодично приїжджали сюди, щоб відвідати родичів, сплатити комунальні рахунки та подивитися, як живуть люди в окупації.

З кожним роком все важче здійснювати подібні поїздки. Збільшувався час у дорозі, і плата за проїзд зростала у геометричній прогресії. Якщо до березня 2020 року на дорогу витрачалось до 18 годин, то після закриття блокпостів можна було потрапити до Донецька виключно через Білгородську область. А це до 30 годин у дорозі.

Однак і цей маршрут із початком повномасштабної агресії став недоступним. Зараз їхати доводиться через ЄС, Бєларусь та росію.

І вартість дороги зросла у рази. До 2020 року це було 1200 гривень. Тепер дорога додому обійдеться 350-450 євро. При цьому часу на дорогу треба більше – до 4 діб.

Плюс так звана фільтрація, яку влаштовують російські спецслужби для громадян України. Всі вони стали за фактом наявності паспорта вважатися іноземцями, і тут можна поставити знак рівно – потенційними диверсантами.

Кому вдалося пройти фільтрацію – продовжують свій шлях до Донецька, щоб вирішити питання з нерухомістю. І треба зауважити, що не у всіх одразу виходить це зробити. На багато квартир «влада» наклала арешт.

Зрозуміло, власники квартир не мають наміру розлучатися з майном і намагаються повернути їх через суд. Але з українським паспортом подати позов неможливо. Отже, доконче потрібно стати громадянином РФ.

Усі, хто їде до Донецька, знають, що без російського паспорта вхід до будь-якої «державної» установи закрито. Тому насамперед вони йдуть у паспортний стіл та подають документи на набуття російського громадянства. «Продамо квартиру і порву цей паспорт, як тільки перетну кордон», – кажуть багато з тих, хто змушений отримати паспорт країни-агресора.

Емоції у всіх, хто приїхав до Донецька через тривалий період, різні. Хтось із ностальгією бродить знайомими місцями, а хтось намагається без особливої ​​потреби не виходити з дому, бо боляче дивитися на те, що залишилося від колись квітучої столиці Донбасу. Навколо бруд та сміття. А ще злі та неохайні люди.

Проблема вивезення сміття у Донецьку виникла буквально з перших днів окупації. Раптом з'ясувалося, що раніше прибутковий бізнес став усім нецікавим. І пояснень особисто у мене цьому немає. Є лише факт перед очима – місто мільйона троянд перетворили на місто-смітник.

А ось злість людей та їх неохайність можна пояснити. Злі – тому, що довгий час змушені жити без чітких перспектив і в тотальній брехні правителів. Неохайність викликана дефіцитом води і дефіцитом кадрів. У цьому випадку – перукарів, майстрів манікюру та педикюру.

А пам'ятається, вважалося, що в Донецьку мешкають найкрасивіші українки. І відрізнялися вони не лише природною красою, а й умінням одягатися. Вони знали, чим відрізняється денний макіяж від вечірнього. І знали, які парфуми підходять для літа, а які для зими.

У нинішньому Донецьку знають лише, де накачати губи та наростити вії. Не надаючи значення брудному волоссю та недоглянутим рукам.

Багато хто з сумом зауважує, що в Донецьку біда з сервісом. Тут грубіянять щокроку – і в супермаркеті, і в поліклініці. Як за часів Союзу. Хто пам'ятає: на той час хамство в магазині вважалося нормою. Продавці не турбували себе вивченням правил етикету, а покупці смиренно терпіли, щоб отримати дефіцитну ковбасу по 2.20.

І ось повернулися колишні часи. Як то кажуть, за що боролися – те й здобули.

Однак, хоч як звіріють фсбісти в Шереметьєво, влаштовуючи перевірки на лояльність росії, прорватися вдається багатьом. Про це свідчить очевидне збільшення населення міста. У супермаркетах практично весь день черга на касах. А на дорогах найчастіше утворюються корки. Хоча для тих, хто їде до Донецька з українським паспортом, шлях лежить виключно через Шереметьєво, тобто проїхати машиною у них ніяк не вийде.

Як виявилося, не всі, хто залишав місто протягом усього воєнного періоду, виїжджали машинами. Авто весь цей час стояли в гаражі і тепер, після зміни номерних знаків, знову виїхали на дорогу.

Думаю, неважко здогадатися, де найбільші черги. Зрозуміло, до БФЦ (багатофункціональний центр). Саме там потрібно реєструвати нерухомість за російським законодавством. Нині це можна зробити у багатьох випадках безкоштовно. Головне – зайняти раніше чергу, щоб отримати заповітний талон. І знову, як у старі «добрі» (радянські) часи, народ ні світ ні зоря починає юрмитися під будівлею і чекати на відкриття контори.  

У черзі люди намагаються менше говорити. Особливо ті, хто приїхав до Донецька з однією лише метою – розлучитися з нерухомістю, яка понад 10 років тягла магнітом і давала надію на повернення додому.

Це до того, чи повернуться донеччани до Донецька після деокупації. Багатьом просто не буде куди повертатися.